Новопсковська громада
Новопсковський район, Луганська область

Єднає родину пісня

Здається, серце Каті Шморгун пройнялося любов’ю до пісні ще у колисці, адже на Божий світ вона з’явилась у родині, де її величність Музика завжди була у великій пошані, посідала й посідає особливе місце у житті. У цій родині по жіночій лінії пісенний дар передається з покоління в покоління разом з генами або ж молоком матері. Щойно зіп’явшись на ніжки дівчинка почала співати, спочатку брала участь у дитячих концертах, а невдовзі й долучилась до концертних заходів, що проводились в рамках районних свят і урочистостей.

А на початку «нульових» тоді ще дошкільнятком Катруся виступала на головній сцені країни – у Палаці культури «Україна»: дівчинка брала участь у звітному концерті Луганської області, що проходив в рамках Всеукраїнського фестивалю-огляду. Погодьтеся, далеко не кожному дорослому, вже сформованому виконавцеві з великим досвідом випадає велика честь представляти рідний край у такій відповідальній програмі. Але дівчинка не знітилася і з суто слобожанським завзяттям, без будь-яких побоювань, показала себе якнайкраще. Паралельно з вокалом Катя опановувала непросте мистецтво гри на інструменті. В школі мистецтв вона навчалась саме у класі фортепіано (викладач В.А. Запорожець), в музичне училище так само вступила на фортепіанне відділення, і це незважаючи на гучні успіхи на сцені саме в якості співачки. Вона підкорює слухачів своїм дзвінкоголоссям, приємним тембром, артистизмом. У репертуарі Катерини – найрізноманітніші пісні, народні, естрадні, світові шлягери, джаз. Був час, коли вона разом з хлопцями виступала у складі рок-гурту - грала на клавішних, і те у дівчини виходило просто класно!

Нині ж двадцятитрьохрічна Катерина вже випускниця Луганського музичного училища, яке вона закінчила на «відмінно», з «червоним» дипломом. І ледь встигла отримати цей диплом у той лихий та буреломний час, коли на теренах нашої області спалахнули бойові дії. Рідні й досі з неприхованим хвилюванням згадують, як дівчина поверталась додому, рухаючись в автобусі, який на повній швидкості мчав вже частково зруйнованою автострадою під звуки пострілів та вибухів, намагаючись якнайдалі відірватися від тієї межі, котра невдовзі фактично стала лінією фронту. Того ж 2014-го К.Шморгун вступила до Київської Національної музичної Академії імені П.І. Чайковського. Напевне, не варто приховувати того, що тоді ставлення до вихідців з Луганщини у столиці було далеко неоднозначним, це зараз те упередження вже подолано, але майже чотири роки тому дівчині з Новопскова доводилось на кожному іспиті та випробуванні підтверджувати свою майстерність, аж поки не довела, що вона – одна з найкращих. Це за умови, що в академії чимало представників відомих музичних сімей та й перспективних виконавців також вистачає. Додам, що торік в особистому житті Катерини сталися приємні зміни: вона вийшла заміж і відтоді змінила прізвище на Гудим. Їх з нареченим – майбутнім чоловіком, з’єднало не тільки кохання, а й музика, на грунті якої вони і познайомились.

Катерина лагідної вдачі, горнеться до матусі й бабусі – Наталії Леонідівни Шморгун та Ніни Афанасіївни Сукової, найрідніших людей, головних наставниць і порадниць.

Родинне дерево цієї сім’ї живиться славними пісенними традиціями нашого краю. Рогівчани розповідають, що ще прабабуся Катерини – Прасков’я Тимофіївна Ткаченко, мала просто розкішний голос, багато забарвлений і потужний: «Як заспіває в одному кінці села, то в іншому вже й чути, тож підхоплювали ту пісню односельці в різних куточках Рогове».

- У матері був чудовий альт, вона співала під час відпочинку, наспівувала й коли щось робила по хаті та по господарству. Найбільш улюбленими з-поміж інших були «Зелена вишня», «Зелений дубочок на яр похилився», «Ой, одна я, одна, як билиночка в полі». Батько Афанасій Дмитрович теж був надзвичайно обдарованою людиною: природа наділила його унікальним хистом щось майструвати. Знаний рибалка, ледь не щосезону робив нового човна, виготовляв риболовецькі снасті, які охоче дарував рідним, друзям, знайомим. Був чудовим теслею, муляром, майстром на всі руки. Казав: «Ви мені лише покажіть та розкажіть, що треба, я й зроблю», - Ніна Афанасіївна зізнається, що спогади про батьків гріють їй серце, і веде далі розповідь. - Одна зі споруд, побудованих батьком, й досі служить вірою та правдою: в ній зять облаштував лазню. З фронтів Великої Вітчизняної батько повернувся пораненим кілька разів, все життя носив у своєму тілі ворожі осколки. Як же вони дошкуляли йому часом, але батько ніколи не втрачав оптимізму і доброї вдачі.

Ніна Афанасіївна наголошує, що зростала в атмосфері гармонії, поваги до творчості, це й далося взнаки з часом. Завжди поряд з батьками опановувала непросту науку життєвої мудрості, навчалась працьовитості й наполегливості. Як результат -  вважай все життя працювала в головному культоосвітньому закладі району, а перебуваючи поруч з мамою, ще й дослухалась до неї. легка хмаринка смутку відбилася у погляді.

- Мама заспівувала, я підспівувала, охоче брала участь у художній самодіяльності, їздила на мистецькі огляди, виступала перед земляками. Тож коли закінчила школу, практично без вагань заступила до роботи методистом в районний Будинок культури, в 1968 році закінчила Луганське культосвітнє училище, отримавши спеціальність «Клубний працівник – керівник хорового колективу», - «гортає» сторінки трудового шляху співрозмовниця.

У Новопсковському РБК молодому фахівцю довірили одну з найважливіших ділянок – культурно-ідеологічну: вона очолила художньо-агітаційну бригаду. То був невеликий колектив молодих ентузіастів, які з театралізовано-концертними програмами колесили по всьому району: виступали в сільських клубах, на польових станах, фермах. Керівниця писала сценарії виступів, разом з друзями готувала концертні номери, в яких же й сама брала участь. Агітбригади радянських часів можна назвати своєрідними молодіжно-естрадними театрами, в яких знаходилось місце пісням і танцям, віршам та декламації, музиці й жартам. Мобільні, легкі на підйом юнаки та дівчата оперативно реагували на все, що відбувалося у світі, країні, районі. І все те виглядало невимушено, вільно й розкуто, навіть з урахуванням обов’язкової офіційної цензури. В 1973 році новопсковська агітбригада, керована Ніною Афанасіївною, отримала почесне звання «народного колективу» і кілька разів підтверджувала його.

Також Ніна Афанасіївна виступала на районній сцені з сольними вокальними номерами, у складі жіночого квартету, до якого, окрім неї, також входили І.Богун, М.Овчиннікова, В.Зінченко. А на початку 80-х, коли Україною прокотився бум захоплення фольклором, саме Ніна Сукова виступила ініціаторкою створення фольклорного колективу «Криниченька», вона ж стала керівницею ансамблю та творчою натхненницею. Вже до першого складу «Криниченьки» увійшли Ніна Несторівна Недогонова, Марія Купріянівна Бондар та деякі інші співочі жінки, які на тривалий час стали основою колективу. Наладивши справу, Ніна Афанасіївна передала «бразди правління» іншим: деякий час «Криниченькою» керувала І.М. Богун, потім – В.П. Андрущенко (саме за його керівництва в 1985 році фольклорний ансамбль отримав звання «народного»), згодом керівницею «Криниченьки» стала Т.І. Яковенко, а кілька років тому ансамбль очолила О.О. Борисенко.

Сама ж Ніна Афанасіївна тривалий час очолювала відділ народного мистецтва РЦКД, водночас продовжувала виступи на сцені – у складі народного ансамблю «Слобода». Зараз вона – методист районного Центру культури та дозвілля.

Материну справу продовжила старша донька Наталія. Вже у дитинстві Ніна Афанасіївна залучала її до музики – у якості розваги для дитини влаштовувала музичні вечори, співала разом з нею, у музичній школі дівча почало навчатися раніше, ніж у загальноосвітній. І в школі, і у виші обдарованість Наталії завжди підкріплювалась надзвичайним сумлінням, працьовитістю, намаганням довести справу до досконалості. Вона завжди була відмінницею, у вузі навіть керувала інститутським хором – настільки гарно володіла майстерністю хормейстера. І з часом сказала своє слово у пісенному мистецтві краю. Вже протягом тривалого часу Наталія Леонідівна Шморгун є провідним музичним педагогом району, керівником дитячих та молодіжних колективів, вона виколисала плеяду талановитих виконавців.

Кожен з творчих колективів, керованих Н.Л. Шморгун, відрізняє свій неповторний стиль, характерні ознаки, своєрідні мистецькі «родзинки». Згадаймо обидві групи – старшу й молодшу, зразкового хору «Сонечко», ансамблі «Перлина» та «Перлинки», «Нью-Йорк» та «Юніор бомонд», а зараз – це «Стильні штучки» і, звичайно ж, неповторний «Оксамит», виступи якого свідчать про неординарну майстерність, великий досвід, прагнення постійного вдосконалення Наталії Леонідівни Шморгун.

Як бачите, вона випестувала ціле сузір’я пісенних талантів, які завоювали десятки нагород найрізноманітніших мистецьких змагань – від «Таврійських ігор» до «Червоної рути», прославивши наш край на мистецьких просторах Батьківщини. Постійні клопоти, ретельна підготовка до участі у конкурсах та фестивалях, нелегкі й неблизькі поїздки по країні, а ще – регулярні репетиції, ретельне шліфування пісенної майстерності, постановка сценічних номерів, аранжування і обробка нових пісень і ще багато-багато інших справ – ось реальне життя справжнього митця, котре декому з обивателів на перший, поверхневий, погляд здається легким, яскравим, навіть безтурботним. Наталія Леонідівна нянькається зі своїми вихованцями як із рідними дітьми, всіляко дбає про них і вони віддячують наставниці щирою любов’ю.

Робота в культурі – далеко не мед із цукром, вистачає всякого. Величезні навантаження, ненормований робочий день, зайнятість на свята та у вихідні, коли звичайні люди відпочивають, насолоджуючись безтурботним дозвіллям. Це далеко не повний перелік особливостей, притаманних культосвітній сфері. Але все те компенсується радістю від неймовірного натхнення, яке супроводжує творчу працю, від оплесків вдячних глядачів, від усвідомлення своєї потрібності людям.

Наталія Леонідівна встигає всюди: вона викладає у Новопсковській школі мистецтв, керує кількома колективами, причому виконує функції не тільки музичного керівника, а й аранжувальника, адміністратора, промоутера, якщо хочете, адже кожна поїздка вимагає ретельної підготовки та організації, належного фінансування тощо. І при цьому жінка залишається чудовою дружиною, матір’ю, господинею. Ще й встигає займатися рукоділлям, декупажем, створює унікальні жіночі прикраси та аксесуари. Це просто дивовижно! Успадкувавши материне й бабусине завзяття та обдарування, Наталія Леонідівна вдосконалила все те і вийшла на новий мистецький рівень.

Розповідь про цю унікальну родину була б неповною, як би ми не згадали її найменшу представницю – тринадцятилітню Марію Мірошниченко, ще одну онуку Н.А. Сукової. Дівча успадкувало співочий талант, який дістався їй від старших, розвиває і вдосконалює його, опановуючи співоче вміння під керівництвом своєї тітки - Н.Л. Шморгун. Незважаючи на юний вік, Марія Мірошниченко вже встигла голосно заявити про себе, як цікава й перспективна виконавиця.

Співоче родове коріння! Думається, на мистецькому небосхилі не буде йому переводу!

Газета «Новопсковщина», №10 від 8 березня 2018р.



« повернутися до списку новин