Історична довідка

Новопсковська селищна територіальна громада утворена найпершою в Україні, у липні 2015 року, відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» внаслідок об’єднання Новопсковської селищної ради (рішення Новопсковської селищної ради шостого скликання №70/1 від 13.07.2015 р. «Про добровільне об’єднання територіальних громад»)  та Осинівської сільської ради  (рішення Осинівської сільської ради шостого скликання №83/1 від 13.07.2015 р. «Про добровільне об’єднання територіальних громад»). Новопсковська селищна та Осинівська сільська ради об'єдналися в Новопсковську селищну територіальну громаду з адміністративним центром у селищі міського типу Новопсков. В результаті об’єднання до складу увійшли населені пункти: смт Новопсков, с.Осинове, с.Макартетине, с.Тев’яшеве, с.Хворостяне, с. Ікове.

На підставі рішення Новопсковської селищної ради № 47/14 від 24.07.2018 р. «Про добровільне приєднання територіальної громади села Заайдарівка Новопсковського району Луганської області до Новопсковської селищної об’єднаної територіальної громади» та рішення Заайдарівської сільської ради № 38/1 від 24.07.2018 р. «Про добровільне приєднання територіальної громади села Заайдарівка Новопсковського району Луганської області до Новопсковської селищної об’єднаної територіальної громади» добровільно приєднано територіальну громаду села Заайдарівка Новопсковського району Луганської області до Новопсковської селищної об’єднаної територіальної громади Новопсковського району Луганської області з адміністративним центром у селищі міського типу Новопсков.

Відповідно до Закону України від 16.04.2020 р. № 562-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад», розпорядження КМУ від 12.06.2020 р. № 717-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Луганської області», розпорядження КМУ від 29.04.2020 р. № 486-р «Про затвердження перспективного плану формування територій громад Луганської області» затверджено територію Новопсковської селищної територіальної громади, до якої війшли території  територіальних громад: Новопсковської, Ганусівської, Донцівської, Заайдарівської, Закотненської, Кам’янської, Новорозсошанської, Пісківської, Риб’янцівської, Рогівської, Осинівської.

 ІСТОРИЧНА ДОВІДКА (інформацію оновлено відповідно до матеріалів Новопсковского краєзнавчого музею) 

Новопсковщина – один з найвіддаленіших куточків сучасної України, який  до останнього часу був мало відомим  решті українських земель, гублячись в тіні індустріалізованої частини  Луганської області, та більш відомих, оспіваних поетами Сватівщини і Старобільщини. Новопсковщина має цікаву, оригінальну історію, без якої історія України була б неповною.

Новопсковський район розташований у верхній течії р. Айдару,  лівій притоці Сіверського Дінця.  Земля Новопсковщини  здавна вабила до себе людину, вона почала освоюватись ще в льодовикову епоху, часи пізнього палеоліту. Найдавніші сліди діяльності людини в нашому краї датуються 30 тис. до н.е. В той час, як землі на північ були покриті двокілометровим крижаним  покриттям, території які примикали до льодовикої зони з півдня були справжнім раєм для  мамонтів, північних оленів, биків, різного птаства, ріки, які живилися водами льодовика, що танув були надзвичайно багаті рибою. Разом зі звірами рухалась і людина, відомо десятки слідів мисливців на мамонтів. Відомі знахідки решток мамонтів біля сіл Осинове та Писарівка. Відомі знахідки часів мезоліту, неоліту.  Останнім часом  луганськими археологами розпочато більш-менш  регулярне вивчення  пам’яток бронзової доби.

Відомо близько 80  таких пам’яток, серед них  могильники  Ямної культури-сучасниці  знаменитої Трипільської, Багатоваликової, Катакомбної, Зрубної тощо. Є знахідки кіммерійської, скіфської, сарматської доби.

В  часи так званого Великого переселення  народів в Донецькі степи хвиля за хвилею накочуються тюркські орди, залишки індоєвропейського населення - нащадки сарматів – алани  заселяли лише територію північної  частини  Луганщини. Більш південні райони до Азовського моря займали тюркські племена болгар. Алани і болгари були підвладні  Хазарському каганату. Народи  каганати створили  оригінальну так звану Салтівську культуру. Салтівці займались землеробством, скотарством, обробкою шкіри,  дерева.   В ці часи наш край був густонаселеним і господарськи освоєним, з осілим землеробським населенням. Пам’яткою цих часів є старовинна печера під горою Пристін , якій за різними оцінками від 1 тис. до 1,5 тис. років.

В Х ст. під ударами руських дружин і натиском кочівників зі Сходу  Салтівська культура була знищена і нашими степами прокотились нові хвилі кочівників: печенігів, угрів, торків, половців. Поховання половецького воїна  ХІІ ст. біля села Соснівки  сучасне знаменитому „Слову о полку Ігоревім”.  

З 30-х рр. ХІІІ ст. і на кілька століть Донецькі степи перебувають під контролем  Золотої Орди та її наступників. В кінці ХV ст. за контроль над  нашим краєм починається  боротьба  між Кримським ханством, Великим князівством Литовським  та Московським князівством.  Активну роль в цій боротьбі відіграють запорозькі козаки. З ХVІ ст. правим берегом р.Айдар ішов татрський битий шлях, так звана Новокальміуська сакма. Для  захисту  південних кордонів московський уряд створив  спеціальну сторожову службу, завданням якої була військова розвідка з метою попередження  татарських нападів.  Часто на цю службу наймали  українських козаків, які краще знали ці степи,  в сер. ХVІст. з  документів відоме ім’я  отамана Мишка Черкашенина. Найбільший слід залишив знаменитий засновник Запорізької Січі Дмитро Байда-Вишневецький, який в 1559 році розбив на р.Айдарі татарський загін. Можливо в його честь названо Гетьманський шлях, що йшов паралельно Новокальміуській сакмі. За твердженням харківських істориків в цих степах в 30-ті рр. ХVІІст. починав свою військову карֹ’єру  Іван Сірко.

З другої половини ХVІ ст. ці степи фактично під контролем запорізьких козаків, скарги на дії „воровских черкас” часто зустрічаються в донесеннях прикордонних російських воєвод.

В другій чверті ХVІІст. починається інтенсивне господарче освоєння  території  нашої області, воно йшло з півночі  українцями (Білолуцьк, Осинове, Старобільськ, Новобіла, Закотне – найстаріші поселення нашої області) і з південного сходу  донськими козакими. Тут слід зауважити, що В.Даль стверджував, що низові донські козаки за походженням українці. Заснування  вищевказаних населених пунктів відносять до 30-40 рр. ХVІІст. Територія на північ від Білолуцька  з  50-х рр. належала  до Острогозького козацького полку. В середній і нижній течії р. Айдару селились як  українські, так і російські селяни. Але потік українців був набагато потужнішим, адже російський  уряд  був зацікавлений  в прикритті своїх південних кордонів з боку Дикого Поля. В той же час в Російській державі за Соборним уложенням 1649 року було оголошено довічний і безстроковий розшук втікачів, тому втікачі з російських земель намагались забігти далі на Дон, де ще існувало правило: ”З Дону видачі нема”. Спроба  місцевих  поселенців віднести себе до Дону закінчилась невдало. З появою каральних загонів, посланих царським урядом на поч. ХVІІІст. донська старшина відреклась від земель по Айдару і спрямувала каральний загін драгунів під командою князя Ю.Долгорукого  на Айдар. Це викликало відоме повстання під проводом К.Булавіна, одна з битв в 1707 р. відбулась біля села Іванова Лука, нині с.Булавинівка. Після розгрому повстанців за указом Петра І всі поселення  по Айдару знищувались. В цей час Острогозький полковник І.Тевяшов  поставив питання про передачу всіх земель по Айдару Острогозькому полку. В 1716 р. це було зроблено офіційно, а в 1732 р. сюди було переселено кілька сотень острогожців. Осинове, Білолуцьк, Закотне, Старобільськ стали сотенними містечками  острогозького полку.  Особливістю Острогозького полку було те, що на відміну від інших  тут козаків було більше ніж селян.

  В 1765 р. згідно указу  Катерини ІІ слобідські козацькі полки ліквідовувались, замість них створювались гусарські полки. Основна маса козаків була  зарахована до так званих військових обивателів. Стан близький до державних селян. Кріпаків практично не було, основна маса козацької старшини належала до дрібних землевласників, їхні господарства належали скоріше до фермерських з вільнонайманою працею. Великі маєтності мали лише колишній полковник Тевяшов  та полковий писар Тимошенков. Тому в кінці  ХVІІІ-поч. ХІХст. госоподарство краю розвивалось динамічно  і життя було досить заможним, про це свідчить  інтенсивне будівництво кам’яних церков  в наших селах, кожне село намагалось мати свій храм.

Але в 1829 р. з розміщенням  в Старобільському повіті Псковського кірасирського полку колишнє вільне козацьке населення перетворювалось у військових поселенців.  Військові поселення  були найпотворнішим симбіозом кріпацтва і солдатчини в царській  Росії. Вони найгіршим чином вплинули на  добробут, моральне обличчя  слобожан, наслідки відчуваються і сьогодні. Відставні офіцери отримували земельні ділянки  на території повіту, саме вони і склали  основу панства в нашому краї.  Аракіни, Клевізари, Раєвські, Буличі тощо. Більшість поміщиків були дрібнопомісними. Військові поселення  були ліквідовані  лише в 1857 році.

Ліквідація кріпацтва, швидкий розвиток промисловості  в Донбасі сприяв економічному розвитку краю, але загострював соціальні відносини, сприяв розшаруванню селянства. Все частіше безземельні селяни ішли на заробітки «на Дон» та «рудники». В 1896 році був бунт селян в слободі Білолуцьк з приводу недоїмок. На придушення бунту була вислана сотня донських козаків.

В другій пол. ХІХст. Старобільським земством відкриваються в селах початкові школи. В Новопскові та Білолуцьку в кінці століття відкриваються  бібліотеки, земські лікарні. В Новопскові було відкрито ремісниче училище, яке готувало токарів, слюсарів, маштністів локомобілів.

В період першої російської буржуазно-демократичної революції  та Столипінської реформи були окремі виступи селян проти  поміщиків. Уроженці новопсковщини брали участь в революційних подіях на флоті. Йосип Хомич Журавльов - в повстанні на панцернику „Потьомкін”, Андрій Пилипович Ковальов - на крейсері „Очаків”.  

Різко погіршила становище селян перша світова війна, найбільш працездатна частина населення  була забрана на фронт, продуктивні сили села були підірвані. Лютнева революція  1917 року  не внесла ніяких змін в свідомість селян, вони були мало освідомлені в революційних подіях. 4 січня  1918 року  з’їзд Рад Старобільщини  проголосив радянську владу в повіті, в селах почали створюватись ревкоми. Але лівацькі дії нової влади загострили відносини на селі, починається  збройна боротьба, яка тривала  до 1922 р. Ця боротьба  накладалась  на  зовнішні фактори, Україна стала полем бою для різних сил і держав, серед яких  національні  були лише одним із факторів, до того ж  розпорошеним.

З укладенням Брестського миру постала проблема кордонів.  Уряд  Скоропадського  наполягав  на тому, щоб німецькі частини не залишилась  в глибині України, а зайняли  лише лінію північного кордону з Росією. У травні 1918 року  Запорізький корпус генерал-хорунжого О.Натієва зайняв „лінію обсаженння” приблизно по північно-східному кордону України, в складі  цього корпусу були січові стрільці та кінні гайдамаки. Пам’яттю про них залишилась гайдамацька могила біля с. Можняківка. В листопаді 1918 р. прийшли білокозаки  генерала Краснова, в грудні -  червоні. Продрозверстки знову викликали соціальну напругу, яка вилилась в збройну боротьбу проти Радянської влади. В червні 1919 р. край захопили денікінці. Радянська влада остаточно  встановилась  в кінці року з розгромом денікінців. Однак збройна боротьба  тривала за деякими даними до 1928р.  Відомий рейд армії  Нестора Махна в 1920 р. під час його спроби прорватись на Дон.

З переходом до НЕПу почалось відновлення господарства, вже в 1922р. з’явились перші споживчі спілки, коперативна торгівля. В середині 20-х рр. виникають перші  сільськогосподарські кооперативи - ТСОЗи. Активізується культурне життя: відкриваються клуби, хати-читальні, лікбези, школи, перші спортивні команди.  В 1929 р. починається  масова колективізація, яка проводиться із застосуванням насильницьких методів і супроводжується масовим розкуркулюванням. В 1930 р. було  колективізацію було в основному  завершено. В 1931 р. створюється Новопсковський  район, на допомогу колгоспам  на  нинішній території району було створено 5 МТС, а в 1931р. знову ж таки на допомогу селянам  було прислано з Донбасу загін „двадцятип’ятитисячників”, в  1932 році  виходить перший випуск  районної газети.  Не дивлячись на такі заходи, в  тому ж 1932 р. починається  голод, він був один з найстрашніших в Україні і лютував  до кінця літа 1933 р. Сьогодні неможливо установити число жертв, але з того часу такої кількості населення, як на початку 30-х рр. в районі вже ніколи не було. В 1933 р. при МТСах  було створено політвідділи, які «проводили велику масово-політичну  і організаторську  роботу серед колгоспників  спрямовану на виконання  соціалістичних зобов’язань...»

Життя поступово налагоджувалось, почалась електрифікація села, відкривались побутові майстерні, відкрита була ще одна семирічна школа, незабаром була реорганізована в середню, розширено лікарню, діяв  радіовузол.

Новим випробовуванням стала війна – на фронт пішли близько 14 тис. жителів району, в тому числі багато жінок. Майже половина загинула в боях, багато повернулись інвалідами. 4,5 тис. було мобілізовано на спорудження  військових об‘єктів. З Новопсковщиною пов’язано  біографії 10 Героїв Радянського Союзу.  

10 червня 1942 року Новопсковщина була окупована  фашистськими військами, окупація тривала  до 23 січня 1943 р., вона завдала великих збитків народному господарству району в 761 млн карбованців, астрономічну по тим часам суму.      

Відбудова  народного господарства  почалась  навесні 1943 р. і тривала до 1950 р.  Довелося пережити і голод 1946-1947рр. та відновлювалась матеріальна база сільського господарства, місцева  промисловість, з’явились перші автобусні маршрути. За післявоєнні роки Новопсковський район став одним з найбільших виробників сільськогосподарської продукції в Луганській області.

В сучасних межах район існує з 1965 р. загальна площа 162 тис. га., в районі  40 населених пунктів, з них 2 селища міського типу. Чисельність населення  близько 38 тисяч (відповідно до перепису населення 2001 року).  

З 1956 р. Новопсков став одним з найкрупніших в Україні вузлом магістральних газопроводів,через нього за добу проходить більш 200 млн. м. куб. газу. Управління забезпечувало 70%  України і Європи газом з Росії через газопровід „Союз”. 

Новопсков розташований у межиріччі Айдара і Кам'янки. Перша назва - Закам'янка, утворена від найменування р. Кам’янка і прийменника «за». Використання прийменника мотивується розташуванням села (за рікою). З 5 квітня 1931 року Новопсков стає районним центром. Статус селища міського типу Новопсков отримав у 1957 році.