Близько трьох тисяч загинуло людей від голоду в 1933 році на Новопсковщині
Близько трьох тисяч загинуло людей від голоду в 1933 році на Новопсковщині
У четверту суботу листопада в Україні вшановують День пам’яті жертв голодоморів. На сьогодні на юридичному та законодавчому рівні статус «Голодомор» має лише геноцид 1932—1933 рр. Події 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду як в Україні так і закордоном. Нашим спільним обов’язком є гідне вшанування вбитих голодом жертв комуністичного режиму, а також розповісти про причини, наслідки голодоморів та спротив злочинній політиці тоталітарного режиму. Сьогодні ця тема актуальна, тому що ми знову маємо справу з російським імперіалізмом, який і не приховує своїх злочинних намірів: знищити Україну та українську ідентичність.
Говорячи про Голодомор, ми починаємо рахувати скількох українців було вбито голодом, політикою Сталіна, який знищував противників радянського ладу. З іншого боку мав місце саботаж селян до запровадження колгоспної системи господарювання.
Так, за архівно–кримінальною справою No67495 16 жителів с. Макартетине Осинівського (сьогодні Новопсковського) району Донецької області, 19 листопада 1930 р. було заарештовано, „як учасників „контр-революційного куркульського угруповання”, яке здійснювало терористичні акти над сільськими активістами”. 7 травня 1931 р. судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР Я. Ф. Крупа та І. П. Одарченко на підставі ст. 54-8 КК УСРР були засуджені до розстрілу. Із 16 обвинувачуваних був виправданий Д. Є. Котишевський.
Темою підрахунку втрат України у Голодоморі 1932–1933 рр. із 2007 р. займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України імені М. Птухи. За висновками фахівців Інституту через Голодомор в УСРР загинуло 3 млн 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) унаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 рр. дорівнюють 600 тис. осіб. Згідно із дослідженнями українських демографів, надсмертність дітей у віці до 15-ти років складала 1,7 мільйона дітей або 43,5% від усіх жертв Голодомору, а на Новопсковщині цей показник – 50,8%.
Що стосується кількості втрат Новопсковщини в цій трагедії точної цифри немає. Слід зазначити, що в цей період пройшла реорганізація району: у лютому 1931 р. Осинівський район було приєднано до Білокуракінського, а у квітні 1931 р. центром району став Новопсков, так і виник Новопсковський район. Білолуцький район в той час був самостійною територіально-адміністративною одиницею. 17 листопада 1933 р. було створено Старобільську округу та відновлено Білокуракінський район, до якого увійшло 19 сільрад зі складу Новопсковського району. Приблизна кількість голодуючих та померлих у селах Новопсковського району на кінець 1933 р. складає 3994 людини, а саме по населеним пунктам:
Новопсков – 195, Шапарське – 190, Лизіне – 53, Целуйкове – 26, Луб’янка – 12, Булавинівка – 94, Курячівка – 5, Новорозсош – 185, Павленкове – 121, Донцівка – 260, Осинове І – 178, Осинове ІІ – 69, Рогове –178, Новобіла – 240, Литвинове – 104, Миколаївка – 84, Піски – 210, Закотне – 295, Можняківка – 213, Білолуцьк – 45, Степне – 104, Тишківка – 181, Трембачеве – 74, Березівка – 122, Пантюхіне – 11. За списками Національної книги пам’яті жертв Голодомору в Україні у Новопсковському районі (сучасні межі) померло 2828 осіб, із них: Білолуцька с/р – 34, Ганусівська с/р – 9, Донцівська с/р – 323, Заайдарівська с/р – 232, Закотнянська с/р – 323, Кам’янська с/р – 89, Козлівська с/р – 26, Можняківська с/р – 131, Новобілянська с/р – 236, Новопсковська с/р – 99, Новорозсошанська с/р – 72, Осинівська с/р – 362, Павленківська с/р – 185, Пісківська с/р – 214, Риб’янцівська с/р – 201, Рогівська с/р – 118, Танюшівська с/р –174 особи.
Встановити загальну кількість жертв Голодомору неможливо, рахуючи по записах у книгах актів смерті. Спеціальні підрахунки загиблих не велися. По багатьох населених пунктах книги актів смерті не збереглися, або збереглися лише частково, було виявлено у них численні пропуски записів. Скільки не враховано смертей – невідомо. Невідомо також, хто із занесених до цих книг, помер саме від голоду. Причини смерті приховувалися. У семи сільських радах взагалі причина смерті не вказана, в інших вказані: розлад харчування, внутрішнє захворювання, катар шлунку, запалення кишок, гостре запалення внутрішніх органів та ін. Не враховано тих, хто втратив здоров’я у 1932–1933 рр. і помер наступного, 1934 р. Книги не враховують осіб, які, рятуючись від смерті, покинули рідні домівки і померли дорогою, або в інших місцях і не були внесені до відповідних документів.
Ускладнює процес підрахунку втрат той факт, що архів 1930-х рр. Новопсковського району був переданий до Луганського обласного архіву. На даний момент це унеможливлює нашу роботу. Типовим прикладом терору було розкуркулювання, тобто репресії проти певної частки селян, щоб залякуванням змусити всіх інших подати заяву до колгоспу.
Терор (у перекладі з французької – жах) і тероризм спрямовані на демонстративність, показовість. Хтось знищує, аби показати іншим, що буде з ними, якщо вони не змінять своєї поведінки у певному питанні. Критерій відбору в “куркулі” був один – рівень заможності. Заможні селяни більше, ніж інші, бажали зберегти приватну власність, яка давала їм засоби для прожиття. Однак статус незаможника не служив охоронною грамотою для тих, хто пручався. Таких незаможників репресували як “підкуркульників”. „Розкуркулені” селяни с. Заайдарівка, які були розстріляні 27 квітня 1933 року: Шейко Іван Маркович 35 р., Шейко Марія Марківна 35 р., Шейко Марко 70 р., Шейко Петро Тимофійович 25 р., Шейко Євдокія Марківна 34 р, Шейко Раїса 5 р., Шейко Іван 3 р., Носова Олеся 69 р., Шестопалова 65 р., Шестопалова Марія 64 р., Могильний Петро Іванович 6 р., Могильна Марія Іванівна 10 р., Мордовець Марія Прокопівна 5 р., Образков Георгій Якович 57 р.
Тема Голодомору 1932–1933 рр. – геноциду Українського народу – ще не закрита, ми працюємо над нею і сьогодні. Додатком до локальної історії, а саме Новопсковського виміру української трагедії 30-х рр. ХХ ст., слугують джерела усної історії, зафіксовані у письмових свідченнях, аудіо записах, зокрема це спогади, інтерв’ю, щоденники, опитування, пам’ятні книги.
“Холодний яр “ на Новопсковщині
Це не той яр, оспіваний Шевченком, де гайдамаки висвячували ножі і звідки неодноразово спалахувало полум’я повстань проти гнобителів всіх мастей. Це однойменний яр, який став могилою багатьом жителям нашої Новопсковщини під час суцільної колективізації. Існував він в розпал Голодомору на території Пісківської громади. Сюди одночасно восени 1932 року вивезли 30 родин з слободи Осинової, сіл Бунчуківки, Грицаївки та хуторів Лаврівки та Кислівки, нині Білокуракінського району. Місцеві радянські активісти зустріли страждальців непривітно, навіть вороже. Зокрема, підмовили місцеве населення не дозволяти виселенцям користуватись єдиним в цьому краї колодязем.
Проти такого свавілля рішуче виступив виселенець з Осинове Григорій Васильович Бур’ян. Він якось одразу став лідером громади знедолених. І не лише підстьобував вкрай обмежені права виселенців, а й зумів налагодити в таборі максимально можливі побутові умови - збудувати землянки, заготовляти бур’яни на паливо тощо.
Такий наступальний вияв опору дуже не сподобався організаторам голодомору. І вже по першому снігу бунтівників переселять в «Білий яр», що належав Новопсковській громаді, під пильний нагляд начальства. До речі, тут було вже дуже багато виселених найздібніших годувальників народу, яких радянська влада кинула на вірну смерть. А щоб не пустував холодноярський табір, його негайно заселили нововиселеними, розкуркуленими селянами з Пісок, Закотного, Булавинівки, Лисогорівки, Риб’янцеве...
Найтрагічніші дні Голодомору розгорталися протягом 1932–33 років, однак цьому передувала тривала підготовка керівництва СРСР до знищення українців. Партійне керівництво поступово ухвалювало сотні фатальних рішень і постанов, а закінчилось все смертю мільйонів людей, тяжкими психологічними травмами та придушенням опору.
Тому історики і до сьогодні мають різні погляди на тривалість Голодомору: акцентують на початку колективізації, ведуть відлік від славнозвісного "закону про 5 колосків" чи концентруються на відрізку масової смертності. Хтось взагалі наголошує, що вимирання з голоду є лише складовою геноциду кінця 20-х–початку 30-х років. Плюралізм поглядів не змінює факту — смерті мільйонів українців в 1932–33 роках.
Голодомор визнаний геноцидом українського народу в Україні, а також ще у понад 30 країнах світу.
Вшановуючи 90-ті роковини геноциду ми мусимо в ім’я наших прадідів та майбутніх поколінь пам’ятати, єднатися та перемогти.
За інформацією наукових співробітників Новопсковського краєзнавчого музею
