Розпочинаємо цикл спогадів до Дня Новопскова
Розпочинаємо цикл спогадів до Дня Новопскова
Через декілька днів наш Новопсков відзначатиме своє день народження. Ми всі сумуємо за ним. Бо він наша мала Батьківщина. Місце, де все було вперше.
Сьогодні, і наступні 2 дні, ми будемо ділитися з вами спогадами наших земляків про рідний Новопсков, які збирає Новопсковський краєзнавчий музей Щоб кожен міг здійснити невелику подорож. Ось і перший наш спогад.
Степ, мій степ...
З ковилою та воронцями.
Запах різнотрав’я, що пронизує степ, завжди залишає особливий слід у пам'яті. Це аромат свободи, що вплітається в кожну клітину тіла.
Ледве помітні квіти — ніжна ромашка, горді васильки та невловимий чебрець — всі вони створюють свій неповторний симфонічний акорд. Кожен крок тут — це подорож у світ спогадів, у світ думок, що розкидані, як ці трави, але водночас складаються в цілісну картину буття.
Степ — мовчазний свідок часу, він бачив багато. Колись тут проходили скіфи та кіммерійці, а згодом боронили козацькі загони, пізніше — борці за волю України. Ця земля пам'ятає їхні голоси, їхні кроки та мрії. Вона зберігає в
собі історії, створені вітром і записані у стеблах ковили.
Для мене степ — це місце натхнення та спогадів. Він нагадує про те, що справжня краса — у простоті. Місце, де ти можеш відчути себе частиною чогось більшого. Степ не тримає тебе, він відпускає, даючи змогу знайти власний шлях, свій напрямок у житті.
Запах різнотрав’я ще довго відчувається на шкірі, навіть після того, як залишаєш цей простір. Це нагадування про те, що справжня свобода і сила завжди в серці. Степ навчає бути стійким, не схилятися під тиском обставин, а
залишатися вірним собі, як ковила, що гнеться під вітром, але не ламається.
А як серце билося шалено, коли піднімалися на Пристін, наш Пристін! Яка краса відкривалася з його вершини! Скільки фото та відео зроблено!
Дякую! Внизу Айдар, ліси, луки, будівлі маленькі й великі. У мене завжди перехоплювало подих від степової величі рідного краю.
Тепер лишилися спогади… Час від часу замислююся: чи довго буду пам’ятати тебе?! Ми впевнені, найкращого місця немає…Поети завжди присвячували свої рядки тобі! А скільки картин написано: літні, осінні, зимові, весняні… Скількох людей ти надихав!
Життя…
Російський окупант забрав усе.
Все моє життя. Тепер є «до» і «після».
Але вірю в День повернення додому!
Чекай, мій рідний край!
